Роздільнянський коровай їздив до Румунії. Як майстриня з Одещини перетворила бабусину традицію на мистецтво

29 червня 2026, 15:00

4895

Вона прокидається вночі, щоб устигнути здати коровай о п'ятій ранку. Перепікає нижній ярус двічі, бо «не так вийшов», хоча фотосесія вже за три години.

А ще вона не бере грошей за хліб, якщо пече його для людей, які повертаються з полону, або для тих, хто втратив когось на війні. Тому що «це таке діло». Оксана Сташевська — майстриня короваю з Роздільної, яку знають від міської адміністрації до музею, від сусідніх сіл до Румунії.

З жінкою поспілкувалася журналістка Район.Роздільна.

Мабуть, вміння працювати з тістом бере свої корені ще від бабусі. Не з кулінарних курсів, не з YouTube і не з амбіцій відкрити власну справу — а з того, як літня жінка замішувала тісто і брала онуку разом із собою. «Я з нею робила паски», — згадує майстриня.

Потім були роки роботи в торгівлі, базар, товарознавство — все логічно і зрозуміло, як і личить родині, де мама й бабуся все життя провели за прилавком. Але якось дочка попросила зробити торт. Це був початок. Магазинів із потрібним інвентарем ще не існувало, інформації в інтернеті — теж. Усе з підручних засобів, навпомацки. Поступово з'явилися замовлення, потім курси з декору, потім — короваї.

«Здобна випічка мене дуже захоплює. Це не щось одноманітне, а доволі непередбачуване — коровай може тріснути, може не підійти. Але саме це й тримає в напрузі і бажанні зробити все ідеально», — каже вона.

Сьогодні в Роздільній на такому рівні вона одна. Це не самохвальство — просто факт, який підтверджують і колеги, і замовники. Замовлення надходять різні, а найчастіше — це короваї на весілля. Як не дивно, її хліби беру участь і у відкритті медичного центру, шкільних заходах, церковних подіях.

Міська адміністрація зверталася вже чотири або п'ять разів. Один із таких короваїв — жовтий, з колосками — поїхав із міським головою до Румунії. Інший — до Молдови.

«У Румунії є мій коровай», — каже вона без пафосу, але з тією особливою теплотою, яка буває лише тоді, коли людина робить щось важливе.

Читайте також:

Ветеран ППО з Роздільної зібрав п'ятьох аматорів, які поставили виставу і зібрали гроші для армії

На конкурс «Традиційні короваї Одещини», який організовував місцевий музей, вона погодилася не одразу. «Чого ж ні», — вирішила врешті. Для участі підготувала двоярусний коровай у червоному декорі з намистом. Нижній ярус перепікала двічі — виходив не так, як хотілося. Великий верхній ярус почала декорувати о восьмій вечора, а о дванадцятій вже мала бути фотофіксація. «Паніка тут не потрібна, я намагаюся не нервуватися. Все вийде», — каже вона.

За традицією, яку описує Роздільнянський історико-краєзнавчий музей, коровай в Україні — це не просто святковий хліб. Це ритуал із глибоким корінням: до його випікання колись не допускали вдовиць і розведених жінок, навколо нього водили хороводи й молилися. Кожен елемент декору мав значення: калина — краса і молодість, виноград — достаток, лебеді — вірне кохання. Традиція сягає XVII століття, і в Роздільнянській громаді вона не переривалася.

Майстриня добре знає цю символіку, але не зупиняється на канонічному декорі. Вона поєднує прісне тісто з мастикою, вигадує квіти, які виглядають як справжні, бере натхнення в інших майстрів — і запитує дозволу, перш ніж використати чужий елемент. «Він каже: звісно, бери, я ще придумаю», — переказує вона.

Є в її роботі й те, що не вимірюється замовленнями та оплатою. Коли повертався полонений — вона спекла хліб. Коли когось ховали — теж. За такі короваї грошей не бере ніколи. Пекла до Дня Незалежності й просто подарувала. Пекла до шевченківського уроку у школі в Яківці — бо попросили.

«Майже кожна подія в громаді не обходиться без вашого короваю», — сказала їй під час розмови журналістка. Майстриня не заперечила.